Для батьків

Поради батькам: як привчити дитину до прибирання

Дошкільний вік – найкращий час для привчання малюка до порядку. І зробити це необхідно не тільки, щоб полегшити роботу по дому мамі. Цей навик відіграє важливу роль у розвитку дитини, виховує в ній відповідальність. Але прибирання в будинку залишається однією з найменш улюблених дітками справ, тому привчати малюка до порядку потрібно грамотно і поступово. Наші поради допоможуть вам досягти успіху, витративши мінімум сил і нервів.

Отже, як привчити дитину до прибирання та порядку?

Порада 1: Поясніть, навіщо це потрібно.

Так, для вас це очевидно, але не для вашого дошкільника. Розкажіть, навіщо потрібно прибиратися в кімнаті, навіщо підтримувати чистоту в будинку, навіщо зберігати речі в порядку. Крім того, починаючи привчати малюка до прибирання , підбирайте правильні слова. Сказавши «поприбирайся у себе в кімнаті», ви навряд чи отримаєте очікуваного результату, так як дитина може ще не зовсім чітко розуміти, що потрібно зробити. Замість цього попросіть малюка скласти іграшки в коробку, поставити книжки на полицю і т.д.

Порада 2: Організуйте дитячу кімнату так, щоб прибиратися було легко.

У доступному для малюка місці розмістіть коробки з іграшками, книжкові полички, ящики з одягом і т.д. Щоб дитина швидше запам'ятала, що куди складати, можете наклеїти бірочки з написами або картинками з журналів, що вказують на вміст коробки або ящика. У дитини повинна бути можливість прибирати і підтримувати порядок самостійно, а не просити вас кожен раз, наприклад, поставити книги на високу полицю.

Порада 3: Грайте у прибирання.

Можливостей грати у прибирання дійсно багато, справа лише за вашою фантазією. Ви можете змагатися з малюком, хто швидше – ви приберете книги або він іграшки; можете засікати час і заохочувати дитину, якщо вона впоралася швидше. Можна звернутися за допомогою і до комп'ютерних ігор. Зараз існує багато тематичних ігор, які покажуть малюкові, що прибирання - це цікаво.

Порада 4: Прибирайтеся під музику.

Так, прибирання – не дуже веселе заняття, тому малюк може робити його вічно. Включивши веселу ритмічну музику, ви прискорите процес наведення порядку і зробите його не таким нудним. Адже ви напевно і самі помічали, що безліч рутинних справ простіше робити під музику.

Порада 5: Прибирайтеся вдвох.

Для початку дитині може бути складно прибирати все самостійно. Не залишайте її одну, допоможіть. Можна розподілити список обов'язків або робити все одночасно. Так ваш малюк буде відчувати вашу підтримку.

Порада 6: Зробіть прибирання частиною щоденної рутини.

Привчаючи дитину до порядку, ви повинні змушувати її прибирати за собою регулярно, а не час від часу. Привчіть малюка, що перед обідом або прогулянкою обов'язково потрібно скласти іграшки на місце, перед сном – поставити всі книги на полицю.

Порада 7 : Чи не переробляйте все за дитиною.

Так, можливо, ваш дошкільник не зможе відразу навчитися наводити ідеальний порядок. Але майте терпіння не переробляти за ним прибирання – не показуйте, що він все робить не так. Змиріться з цими недоліками і акуратно підказуйте, щоб дитина сама навчилася наводити хороший порядок. Також не зліться на повільність малюка. Пізніше він навчиться робити все швидше. А зараз наберіться терпіння не переривати цей довгий процес, щоб по-швидкому забратися самостійно. Інакше дитина буде навмисне повільно прибиратися, щоб мама зробила все сама.

Порада 8 : Правильна поведінка батьків.

Як було сказано вище, не відразу ваш малюк все робитиме правильно. Наберіться терпіння не лаятися, а спокійно, чітко і ясно пояснювати, що дитина зробила не так. Постарайтеся не кричати і в тих випадках, коли дитина «хотіла як краще, а вийшло як завжди». Якщо вона не тією ганчірочкою (або взагалі не ганчіркою) витерла розлитий на підлогу чай. Просто поясніть, що для підлоги і столу ганчірки різні. Заохочуйте малюка за всі старання. І якщо він хоче допомогти в тому, що ви йому поки що не можете довірити, наприклад, вимити посуд, наберіть йому в тазик води і дайте пару небитких предметів – нехай тренується.

Навчання малюка, будь то прибирання або будь-який інший необхідний навик, має проходити в гарному настрої. А якщо ви будете постійно дратуватися, сердитися, кричати, дитина ніколи не полюбить це робити.

Поради батькам для полегшення адаптації

55 енергійних ігор та розваг для дітей вдома

Поради для батьків

https://drive.google.com/drive/folders/0B0cSC7QY6LkwTXVyZDFrbFNFeGM

Поради батькам для полегшення адаптаціії

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.
2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.
3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.
4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.
5. Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.
6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.
7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.
8. Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
9. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.
10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.
11. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.
12. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.
13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…” 

Особливості розвитку дитини 4-го року життя

На четвертому році життя дитини відбуваються істотні зміни в її характері, перебігу психічних процесів, діяльності, стосунках з оточенням тощо. Це — період формування активного інтересу до людини та її взаємин з іншими.За перші три роки життя дитина проходить величезний шлях у своєму розвиткові і готова піднятися на новий щабель дитинства. Четвертий рік життя у періоді дошкільного віку називають молод­шим дошкільним. Саме тут закладаються ті основи, які згодом ви­значатимуть рівень дошкільної зрілості дитини. Проте для цього ди­тина має пройти тривалий шлях у своєму розвиткові.

Особливості комунікативно-мовленнєвого розвитку

На четвертому році життя стрімко розвивається мовлення ди­тини, що проявляється в:

*        збільшенні обсягу як пасивного, так і активного словнико­вого запасу дитини (не лише кількості іменників та дієслів, а й інших частин мови);

*        виявленні особливого інтересу і чутливості до слова (уваж­не прислуховування до нових слів, усвідомлення звукового складу мовлення та елементів граматичної будови);

*        прагненні правильно вимовляти слова, вільно будувати прості речення.

У молодшому дошкільному віці для дитини вкрай важли­во чути досконале мовлення дорослого — партнера по діяльнос­ті. Для дитини четвертого року життя легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене. Словесне мислення у неї ще не роз­винене, вона не вміє виконувати завдання подумки (у внутріш­ньому плані). Звідси і виникає протиріччя між тим, що дитина ро­бить у процесі розв’язання завдання, і тим, як вона пояснює свої дії.

     Емоційна форма спілкування дитини з дорослим, що форму­ється на першому році життя, не втрачає свого актуального зна­чення для розвитку мовленнєвої діяльності впродовж усього до­шкільного дитинства. Особливо актуальна ця форма спілкування і взаємодії в молодшому дошкільному віці, бо відбувається якісне ускладнення форм та способів комунікації, що супроводжує усі види діяльності дитини в дитячому садку та сім’ї.

                                              Сенсорний розвиток

Основою розвитку відчуттів і сприймання у дитини є її дійові зв’язки з предметним світом, завдяки яким вдосконалюється аналітико-синтетична діяльність її аналізаторів. Ці зв’язки певною мі­рою скеровує дорослий. Дитина навчається більш тонко відчувати і розрізняти ознаки і властивості предметів і явищ. Це стосується усіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних. Розвивається предметне сприймання, на якому ба­зується здатність дитини орієнтуватися в просторі предметного світу.

         Здатність сприймати предмет як окрему цілісність зі своїми кольором, формою, величиною поступово формується в дитини на основі її досвіду оволодіння діями. Якщо на третьому році життя  рука була провідним органом пізнання предметного світу, то в до­шкільному віці око починає досліджувати об’єкт за допомогою схо­жих на ручні дії, але вже на відстані, тобто формуються перцептивні дії. У предмета з’являється своє «обличчя», а згодом і своє «ім’я» [слово-назва], що допомагають впізнати його серед інших, хоча слово- назву і предмет дитина ототожнює.

На четвертому році життя у дитини розвивається здатність:

¨      розрізняти предмети за зовнішніми ознаками;

¨      орієнтуватися в просторі, звуках, смаках, властивостях пред­метів на дотик;

¨      віднаходити такий самий предмет за визначеною озна­кою — сенсорними еталонами кольору, форми, величини.

Дитина четвертого року життя дедалі досконаліше і точніше диференціює кольори за яскравістю і насиченістю. Розрізняти ко­льори їй значно простіше, аніж називати їх або відбирати за назвою. Найлегше дитина відбирає червоний колір, а найгірше — фіолето­вий. Також вона погано розрізняє відтінки кольорів. Для неї вони ще не мають суттєвого значення. Та й колір в цілому не є для дитини четвертого року життя певним сигналом.

Розвиток наочно- дійового мислення

      Дитині четвертого року життя властиве наочно-дійове мис­лення. Вона розв’язує завдання в процесі виконання тих чи тих дій методом спроб та помилок. Тому те, що треба зробити, вона розуміє краще, коли дорослий су­проводжує пояснення наочним показом дії, своїм прикладом її виконання. Словесні вказівки до­рослого (придивіться, подумайте, як зробити краще), допомагають уникнути помилок, оскільки ди­тина ще не вміє обмірковувати послідовність дій, передбачати труднощі тощо.

У процесі подальшого ви­конання завдань дитина вже пригадує, які помилки зробила раніше, і не повторює їх. Пра­вильне розв’язання певного за­вдання дитина може перенести на розв’язання нового аналогіч­ного.

У період молодшого дошкільного віку в дитини розвиваються мисленнєві операції, зокрема:

• аналіз;
• синтез;
• порівняння;
• узагальнення;
• класифікація.

Дитина молодшого дошкільного віку може добирати предме­ти чи їх зображення до вказаних дорослим узагальнюючих слів (по­суд, іграшки), причому не тільки у вигляді практичної дії, а й у формі мовної дії.

Виконуючи операцію узагальнення, дитина часто допускає по­милки (приблизно в половині випадків), але наприкінці четвертого року життя кількість помилок значно зменшується. У рамках знайо­мого матеріалу дитина здатна засвоїти класифікацію зі словесним узагальненням. На четвертому році життя вона може класифікувати предмети самостійно і при цьому не орієнтуватися на зовнішню схожість предметів, а групувати їх за функціональними ознаками (вед­медик, лялька, м’ячик — щоб гратися).

Особливості розвитку процесів пам’яті

У молодшому дошкільному віці дитина накопичує досвід орієн­тування в навколишньому середовищі. Завдяки цьому збагачуєть­ся її пам’ять, яка характеризується мимовільністю та емоційною за­барвленістю.

Дитина запам’ятовує те, що становить для неї безпосередній ін­терес. Вона сама ще не ставить за мету щось запам’ятати, не вміє ке­рувати процесами запам’ятовування і відтворення, особливо, якщо вимоги пригадати мають форму навчального завдання.

        У дитини четвертого року життя домінує образна пам’ять: зорова, слухова, рухова. В цьому віці дитина з десяти запропонова­них предметів (або їх зображення) може відтворити в середньому не більш ніж чотири. Ця обмеженість яскраво проявляється і в умо­вах запам’ятовування окремих слів. Дитина переважно запам’ятовує не більше ніж одне-два слова з десяти. 

                         Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність

Важливе значення для розвитку дитини має сюжетно-рольова гра, під час якої вона бере на себе певну роль і підпорядковує їй свою поведінку. Сюжетно-рольова гра є провідною діяльністю у дошкіль­ному віці. Вона наближає дитину до світу дорослих, моделюючи від­повідні стосунки.

У сюжетно-рольовій грі впродовж четвертого року життя ди­тина:

опановує основні ігрові вміння. З’являються уявні пред­метно-ігрові дії, вони все більше узагальнюються, напо­внюються жестами і словом;

створює умовну ситуацію і діє в її межах; використовує предмети-замінники;

оволодіває рольовими діями.

Спільні ігри у молодших дошкільників переважають над інди­відуальними та «іграми поруч», проте достатньої погодженості між учасниками ще немає і тривалість гри невелика.

Сюжети ігор в цьому віці постійно змінюються. Варто дити­ні побачити, як хтось з ровесників грається з якоюсь іграшкою, або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали ялинку чи «на­вантажували дрова» на машину або якусь іншу дію, як вона припи­няє розпочату гру і швидко забуває, у що гралася. Гра йде стрибко­подібно, один сюжет швидко змінюється на інший. В іграх яскраво проявляється нестійкість уваги дитини, її підвищена емоційна збу­дженість.

Навколишнє життя відтворюється в іграх нероздільно. На­приклад, зображуючи літак, дитина сидить на кубиках, тримає в ру­ках ще один кубик та «гуде». Так злилися в одне образ літака, образ пілота, його дії та звук мотора. Так і не зрозуміло, що дитина відтво­рює у своїй грі. Така злитість образів у грі властива дитині також в інших видах діяльності, наприклад під час відтворення складних сюжетів малюнка або розповіді про щось.

     Спільні дії дорослого з дитиною є основною умовою розвитку сюжетно-рольової гри. Дорослий демонструє дитині можливос­ті перевтілення, беручи на себе роль рівноправного партнера по грі. Важливо, щоб дитина мала повну свободу власної ініціативи. Аби зберегти свій задум і успішно його реалізувати, дитина четвертого року життя потребує зовнішньої підтримки, контролю, застосу­вання стимулювальних засобів. Це досягається шляхом перевтілення в ігровий образ, де поведінка регулю­ється роллю, яку взяла на себе дитина, і підтримується партнерами по грі.

   Становлення самооцінки

Становлення образу Я дитини відбувається в процесі спілкування з іншими людьми та за сприятливих умов виховання, коли дорослі й од­нолітки доброзичливо ставляться до дитини, задовольняється її потреба у визнанні, позитивній оцінці. Не­гативний досвід спілкування спри­чиняє агресію, невпевненість у собі, замкнутість.

Здебільшого самооцінка чотирирічної дитини є суб’єктив­ною і завищеною. Вона привласнює всі позитивні та схвалювані дорослими якості, іноді навіть без розуміння їх змісту («Я силь­ний!», «Я сміливий!»). Завищена оцінка своєї особистості для ма­ленької дитини є природним і закономірним явищем, своєрідним механізмом «особистісного захисту» тоді, коли хтось негативно оцінює її особистісні якості («злий, жадібний») або порівнює її по­ведінку з поведінкою іншої дитини.

Дорослий має підтримувати високу самооцінку дитини («Я хороший!»), їй обов’язково потрібні похвала і позитивна оцінка. При цьому варто висловлювати позитивні почуття («Я радий, що ти послухав мене і прийшов додому», «Я вдячна, що ти допомогла мені полити квіти»).

Якщо поведінка дитини спричиняє негативні переживання дорослого, треба повідомити їй про це («Мені неприємно, коли ти мене не слухаєш»). Для кращого розуміння дитиною себе і дорос­лого необхідно не лише розповісти їй про переживання дорослого, а й «озвучити» її власні почуття, показати готовність розділити їх («Я розумію, що тобі складно дістати м’ячик, але ж на прогулянці тобі захочеться ним погратися»; «Ти сумуєш за мамою, а твоя ляль­ка сумує за тобою. Підемо пограємося з нею…»).

Під час обговорення поведінки дитини доцільно оцінювати не її особистість в цілому («ввічливий, добрий, лінивий»), а її кон­кретні дії та вчинки («Ти вчинила неввічливо. Привітайся з Оленкою». Не можна говорити: «Ти погана, не привіталася»). Досягнення і вчинки дитини варто порівнювати не з досягненнями інших дітей, а лише з її власними успіхами і невдачами («Сьогодні не вийшло. Не в усіх одразу виходить. Завтра ти постараєшся і намалюєш сонечко краще»).